Казкове Закарпаття

Говорять, що все гарне швидко закінчується. І дійсно, ми довго готувалися, перечитали усі книги Мирослва Дочинця, обговорювали їх, прокладали  маршрут, купували квитки, радилися, які речі взяти з собою. А промайнула подорож як одна мить...
Хочу поділитися своїми враженнями. Раніше я вже кілька разів була у Закарпатті, бачила його зимовим і літнім, і кожної пори року цей край прекрасний.

Мукачево. Місто, де ми жили, пишається своєю більш як тисячолітньою історією. Вишукана архітектура центральної частини, замок Паланок, величні палаци та храми,
затишні кав'ярні... Тут час ніби зупиняється, туристи повільно гуляють старовинними вуличками, скрізь ідеально чисто.
Цікаво, що за версією журналу "Фокус", Мукачево очолило список найздоровіших міст України (мається на увазі, що тут люди живуть до глибокої старості, мало хворіють, перебувають у гармонії з навколишнім світом і з самими собою). Можливо саме тому ніхто з нашої групи не захворів, незважаючи на те, що епідемія грипу була у розпалі, а ми купалися у басейні під відкритим небом, кілька разів промокли під дощем, потім замерзли на вершині гори Гимба.
Для мене  відкриттям став міський театр. Маленький провінційний театр, яке ще районне місто в Україні може таким похвалитися? Вистава "Безымянная звезда", яку ми відвідали, залишила на згадку приємні сентиментальні відчуття.

Природа. Про красу Карпат усі знають, вчать на уроках географії, читають, дивляться по телевізору. Але кожному українцю хоч раз у житті варто побачити Карпати на власні очі, щоб відчути серцем слова Ліни Костенко "Буває, часом, сліпну від краси..."; щоб навчитися відрізняти верховину від полонини; щоб, нарешті, зрозуміти, чому їх називають "сині гори".
Такі дивовижні краєвиди можна споглядати тільки в Карпатах. І дарма, що погода нас не дуже балувала, адже негаразди забуваються, а враження залишаються на все життя.
Люди. Закарпатці - особливі,  у цій маленькій області українці мирно уживаються з угорцями, словаками, румунами, поляками, росіянами, євреями, німцями (ось у кого треба вчитися національній толерантності), вони  належать до різних релігійних конфесій, мають протилежні політичні переконання, але завжди доброзичливі, привітні та відкриті. Тільки тут Сашка назвуть на угорський манер - Шандор, а Миколу - Міклош, тут кукурудза - кендериця, картопля - крумплі, помідори- парадички.
Для мене особисто ця поїздка стала знаковою ще й тому, що я змогла поспілкуватися  зі своїм улюбленим  письменником - Мирославом Дочинцем. Ми відвідала видавництво "Карпатська вежа", де друкуються його твори та отримали автографи автора. Завдяки фінансовій підтримці нашої училищної профспілки кожен учасник подорожі отримав подарунок - збірку Мирослава Дочинця "Многії літа. Благії літа".

Мрії. Тепер я мрію побачити Мукачево та Ужгород у квітах японських сакур і магнолій, відвідати унікальну долину нарцисів, що в Хустському районі Закарпаття. А ще мені будуть снитися вишукані тістечка з кондитерського дому Бондаренко, якими я пожертвувала заради вистави у театрі.

Ось такою мені запам'яталася наша зимова подорож до Закарпаття.
Дорогі мої  туристи, чекаю на ваші відгуки та коментарі!