Подорожуємо Україною

п'ятниця, 7 жовтня 2016 р.

Дивовижна Асканія - Нова

            Минулого тижня ми здійснили екскурсію до Біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна. 

Про те, що недалеко від нас розташована справжня природна та наукова перлина, одне з 7 природних чудес України  ми, свісно ж, знали. Але багато чого я особисто почула вперше.

Виявляється, Асканія-Нова - найстаріший степовий резерват світу, йому більше 100 років;

                                               - входить в сотню найвідоміших заповідних територій планети;

                                               - Всесвітньою організацією ЮНЕСКО визнаний еталоном                                                                   ковилово-типчакового степу для всього світу;

                                               - найбільший серед європейських степових заповідників.

           Хіба  це не привід для гордості за свою країну?

      Мене вразило те, з якою шаною сьогоднішні  працівники  ставляться до заповідника, ніби барон Фальц-Фейн - засновник цього природного дива - передав їм усю свою любов.

Пригадаймо нашу подорож, а я вам обіцяю виховну годину про Фрідріха Фальц-Фейна.

понеділок, 5 вересня 2016 р.

Сині очі Волині

Волинь моя, краса моя,

Земля моя сонячна.

Д. Луценко

         Ця пісня, почута  влітку й досі звучить у моїй душі.  Під час канікул ми з моєю незмінною колегою по подорожам Ларисою Павлівною побували на Волині. Я давно хотіла побачити Шацькі озера, і, нарешті, моя мрія збулася. 
              Сказати, що волинська земля прекрасна - це нічого не сказати. Унікальна в своїй красі природа перехоплює подих. Такої чистої води у дивовижних квітах  латаття, як у волинських озерах,  я не бачила ніколи. А ще нам пощастило відвідати сусідню Білорусь і природну перлину - Національний парк "Біловезька пуща".

              Пропоную переглянути відео про наш відпочинок.

Можливо, наступного літа ми організуємо групову екскурсію на Волинь.

Подорожуйте, адже наша Україна така прекрасна!

четвер, 2 червня 2016 р.

"Красо України, Подолля!" 

Леся Українка

                                      Пропозиція відвідати Львів, Одесу або Карпати завжди викликає цікавість і бажання здійснити подорож, адже ці екскурсійні напрямки давно стали брендом туризму в Україні. А от Поділля ми тільки зараз відкрили для себе . І не даремно!!!!!!!

Кам'янець-Подільський - "Квітка на камені".

Це місто-легенда, природне та архітектурне диво України. Його називають "Перлиною Поділля", "Домом семи культур", "Містом, в якому мріють Янголи".

Камянець-Подільський також є містом козацької слави, де відбувалися важливі події історії України.

Це дивовижне місто зберігає свою історію вже близько десяти віків і не перестає до цього дня вражати стародавніми будівлями, що збереглися з часів Середньовіччя, мальовничим обривистим каньйоном, запаморочливими мостами. Дивне поєднання різних архітектурних стилей дозволяє відчути себе одночасно в Стародавній Русі, католицькій Європі та на мусульманському Сході.

Неповторного шарму місту-заповіднику надає перлина тутешніх місць - стара фортеця, що вже сотні років височіє на скелястому мисі між двома берегами річки Смотрич. 

Ця унікальна фортифікаційна споруда, яка не має аналогів у Європі, сьогодні значиться у переліку Семи чудес України. 

 А краса нічної Кам'янець-Подільської фортеці у сяйві різнокольорових ліхтарів - це взагалі тема окремої розмови!

Історико-архітектурний заповідник "Кам'янець" налічує 175 історичних та релігійних пам'яток   національного значення. За цим показником він поступається лише Києву та Львову, а от за  різноманітністю і концентрацією на невеликому просторі з "Квіткою на камені" не зрівняється жодне місто в Україні.

    &nbsp















































 

Чернівці-"Маленький Відень".

У Чернівецькій області народилася письменниця Марія Матіос. У Чернівецькому університеті вона вчилася і згодом працювала бібліотекарем.

Місто унікальної, неповторної архітектури. Запам'яталася вулиця Ольги Кобилянської, колишня вулиця Панська: величні будівлі, море квітів, неповторне живе звучання скрипки та саксофона, люди в українському вбранні, бо в той день було Свято вишиванки. А приголомшуючий Чернівецький університет - справжній архітектурний шедевр! 

Бакота - куточок Раю на Землі.

   Там, де колись було село Бакота, сьогодні тече Дністер, а раніше, за 500 мільйонів років, тут було море. Це унікальне місце, де на поверхні землі збереглися залишки коралових рифів з дна теплого моря, аналогів йому у світі немає. Природні краєвиди перехоплюють подих - це Національний природний парк "Подільські Товтри". Жодне фото не зможе передати тієї краси...

Та, що змінила долю Європи...

Неподалік від Кам'янця знаходиться Хотинська фортеця - ще один об'єкт із Семи чудес України. Води Дністра омивають потужні мури висотою до 40 метрів. Тут настільки красиво, що відомі режисери обирають саме це місце для історичного та художнього кіно.

    Українське Поділля! Історія  обдарувала цей край славним минулим, а природа - дивовижною красою. Як на мене, то ця подорож за кількістю та палітрою вражень виявилася найяскравішою з усіх, що ми здійснили цього навчального року. 

     Дякую усім, хто брав участь в організації та здійсненні екскурсій: своїм колегам за розуміння та підтримку,  батькам - за  фінансову допомогу, дітям - за бажання дізнатися щось нове, за уміння захоплюватися красою, за чемність та дисциплінованість. 

Одне лише бажання не здійснилося: того дня, коли ми від'їжджали, у Кам'янці розпочинався фестиваль повітроплавання, але повітряних куль побачити ми не встигли. Нехай це залишиться мрією на майбутнє...

      Подорожуйте, адже це одне із найбільших та найкорисніших задоволень, а наша Україна така прекрасна!!!

понеділок, 15 лютого 2016 р.

Казкове Закарпаття

Говорять, що все гарне швидко закінчується. І дійсно, ми довго збиралися, обговорювали маршрут, купували квитки, радилися, які речі взяти з собою. А промайнула подорож як одна мить...
Хочу поділитися своїми враженнями. Раніше я вже кілька разів була у Закарпатті, бачила його зимовим і літнім, і кожної пори року цей край прекрасний.


Мукачево. Місто, де ми жили, пишається своєю більш як тисячолітньою історією. Вишукана архітектура центральної частини, замок Паланок, величні палаци та храми,
затишні кав'ярні... Тут час ніби зупиняється,  туристи повільно гуляють старовинними вуличками, скрізь ідеально чисто.
Цікаво, що за версією журналу "Фокус", Мукачево очолило список найздоровіших міст України (мається на увазі, що тут люди живуть до глибокої старості, мало хворіють, перебувають у гармонії з навколишнім світом і з самими собою). Можливо саме тому ніхто з нашої групи не захворів, незважаючи на те, що епідемія грипу була у розпалі, а ми купалися у басейні під відкритим небом, кілька разів промокли під дощем, потім замерзли на вершині гори Гимба.
Для мене  відкриттям став міський театр. Маленький провінційний театр, яке ще районне місто в Україні може таким похвалитися? Вистава "Безымянная звезда", яку ми відвідали, залишила на згадку приємні сентиментальні відчуття.

Природа. Про красу Карпат усі знають, вчать на уроках географії, читають, дивляться по телевізору. Але кожному українцю хоч раз у житті варто побачити Карпати на власні очі, щоб відчути серцем слова Ліни Костенко "Буває, часом, сліпну від краси..."; щоб навчитися відрізняти верховину від полонини; щоб, нарешті, зрозуміти, чому їх називають "сині гори".

Такі дивовижні краєвиди можна споглядати тільки в Карпатах. І дарма, що погода нас не дуже балувала, адже негаразди забуваються, а враження залишаються на все життя.

Люди. Закарпатці - особливі,  у цій маленькій області українці мирно уживаються з угорцями, словаками, румунами, поляками, росіянами, євреями, німцями (ось у кого треба вчитися національній толерантності), вони  належать до різних релігійних конфесій, мають протилежні політичні переконання, але завжди доброзичливі, привітні та відкриті. Тільки тут Сашка назвуть на угорський манер - Шандор, а Миколу - Міклош, тут кукурудза - кендериця, картопля - крумплі, помідори- парадички.
Для мене особисто ця поїздка стала знаковою ще й тому, що я змогла поспілкуватися (нажаль, лише телефоном) зі своїм улюбленим  письменником - Мирославом Дочинцем. Я відвідала видавництво "Карпатська вежа", де друкуються його твори та отримала автографи автора на кількох книжках. Про цю подію буде окрема розмова на сторінках блогу.

Мрії. Тепер я мрію побачити Мукачево та Ужгород у квітах японських сакур і магнолій, відвідати унікальну долину нарцисів, що в Хустському районі Закарпаття. А ще мені будуть снитися вишукані тістечка з кондитерського дому Бондаренко, якими я пожертвувала заради вистави у театрі.

Ось такою мені запам'яталася наша зимова подорож до Закарпаття.
Дорогі мої  туристи, чекаю на ваші відгуки та коментарі!

вівторок, 3 листопада 2015 р.

                                   Місто-легенда Львів

               Нарешті відбулася довгоочікувана подія жовтня - поїздка до Львова.

Трішечки відпочивши та розклавши враження "по поличках", хочу поділитися ними з читачами.

Є місця, відвідуючи які просто додаєш іх до колекції своїх подорожей, ніби ставиш галочку: "Я тут був".  До Львова ж хочеться повертатися знову і знову, він манить своєю довершеною красою, давньою, майже 760-річною історією, неповторною архітектурою, величністю храмів і палаців, колоритністю фестивалів, спокусливим ароматом кави і шоколаду.

Дуже люблю це місто: тут забуваєш про буденне і реальність стає казкою. У такі хвилини хочеться поділитися своїми емоціями з іншими, тому й народжується бажання влаштувати подорож для учнів, щоб якомога більше людей доторкнулися до  дивовижної краси, на яку так багата Україна.

Вже й не пригадаю, скільки разів була у Львові, знаю про нього досить, щоб провести невеличку екскурсію центром міста, та все ж кожного разу відкриваю для себе щось нове і раніше невідоме.

Цього року місто Лева зустріло нас сонячною, теплою погодою та різнобарв'ям золотої осені. (До речі, який би несприятливий для туристів прогноз погоди не віщував Інтернет, він жодного разу не справдився. Приємно думати, що Львів відповідає  взаємністю на мої почуття до нього.)

Природньо, що спочатку хочеться відвідати улюблені місця: привітати найстаріший в Україні університет; відчути, як захоплює подих позолота Львівської опери - одного з найкрасивіших театрів Європи; поринути у круговерть гомінливої Площі Ринок; вклонитися величному Домініканському собору; скуштувати гарячого шоколаду.

А наступного дня прокидається бажання нових відкриттів. Цього разу це були Будинок учених, колишнє Шляхетське касино, будівля з вражаючою зовнішньою архутектурою та вишуканим внутрішнім оздобленням; Палац Потоцьких - маленький шматочок Парижа, адже зовні він дуже схожий на паризький Лувр. Я була вражена фактом, що перше виконання всесвітньовідомого  Реквієму Моцарта відбулося у Львові, у соборі Святого Юра, а також розповіддю про Митрополита Андрея Шептицького. Як мало ми, виявляється, знаємо  історію своєї держави!

Окремо скажу про те, що ми жили в будинку, який колись належав Соломії Крушельницькій (зараз будинок № 23 по вулиці її імені), відвідали Музично-меморіальний музей славетної співачки, почули спражній запис її неповторного голосу.

Відомий американський письменник Теодор Драйзер писав:

        "Якщо не говорити про кохання, найбільше радості та задоволення в житті приносять             нам подорожі". 

А відомому французькому письменнику Анатолю Франсу належать слова:

        "Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома".

То ж запрошую вас, шановні читачі, подорожувати, збагачуватися інтелектуально і духовно.

Наступною може бути подорож до чарівного Закарпаття під час зимових канікул.